ШЛЯХ РЕСПУБЛІКИ МОЛДОВА ДО ЄВРОПИ

Анотація

Висвітлюються процеси формування державності у Молдові. Звертається увага на суперечливу спадщину, яку отримала республіка після розпаду СРСР та проголошення незалежності. Завдяки індустріалізації у другій половині ХХ ст. Молдова перетворилася з аграрної на індустріально-аграрну країну середнього рівня розвитку. У той же час молдовани, як титульна нація, зазнали значної русифікації та асиміляції. З переселенням 1 млн. російськомовного населення у Молдову та вивезенням понад 0,5 млн. молдован до інших республік СРСР Молдова стала багатонаціональною. У кінці ХХ ст. російськомовне населення складало біля 35% жителів республіки, а у Придністров’ї – дві третини. У суспільно-політичному, адміністративно-управлінському, економічному та культурно-освітньому житті запанували пришельці та російська мова. Звернуто увагу на те, що у ході набуття Молдовою незалежності нечувано зміцнювалися національно-визвольні, патріотичні й націоналістичні сили. Під їхнім впливом було відновлено правопис молдовської мови латинською графікою, надано їй статус єдиної державної мови на території Молдови, визнано її ідентичність з румунською мовою, посилилася ідеологія уніонізму, об’єднання з Румунією. Пануючій до цього російській мові відводилася роль мови міжнаціонального спілкування. Моделлю держави ставала унітарна форма із забезпеченням автономних прав для національних меншин у єдиній державі. Російська спільнота та русифікована українська громада, яка чисельно була найбільшою у Молдові, виступили проти таких державотворних і націєтворних процесів у країні. Центром їхньої боротьби стало Придністров’є. Сепаратисти почали вимагати забезпечення російській мові статусу другої державної на усій території країни, формування федеративного устрою, за яким цей край отримував би статус суб’єкта федерації з правом вето на рішення Кишинева, якщо Тираспіль з ними не погоджувався, відмови від планів унії з Румунією. Влада РМ на це не погодилася. У відповідь лідери сепаратистів проголосили про утворення Придністровської Молдовської Республіки, її незалежність та об’єднання з РФ, збереження військ Росії на території краю для його захисту. Спроби РМ збройно у березні – липні 1992 р. ліквідувати сепаратистів у Придністров’ї і відновити владу Кишинева й на цій тери- торії зазнали поразки від збройних сил Росії. Підкреслюється, що проголошена Придністров’єм у 1991 р. незалежність до нинішнього часу не визнана жодною державою світу, навіть Росією; що у наступні 30-ть років жодні плани, проекти, меморандуми, різні міжнародні формати не спромоглися врегулювати придністровський конфлікт. Причиною є пасивна роль світових організацій та впливових держав, чим віроломно користується Росія. Відзначається, що в умовах замороженості конфлікту кожна із сторін, причетних до його врегулювання, зазнає значних втрат. З плином часу у суспільстві РМ плани уніонізму втратили актуальність, гору взяли помірковані сили. РМ слідує курсом постійного нейтралітету і збереження свого суверенітету. В останні 15 років у республіці проявляють політичну зрілість дві політичні течії, які орієнтуються на ЄС та на Росію. Домінуючим стало конструктивне використання обох цих міжнародних факторів. Курс РМ на євроінтеграцію є пріоритетним, але не менш важлива увага приділяється конструктивному співробітництву з РФ на взаємовигідних умовах. Для РМ така позиція є принциповою, а проголошений постійний нейтралітет – найкращим підтвердженням цього. Але РФ й ПМР продовжують саботувати ініціативи Кишинева. На їхню думку, від’єднаність Придністров’я складає значну перешкоду для євроінтеграції Молдови, України та Грузії, розширення ЄС і НАТО на схід. Наголошується, що у збереженні суверенітету і територіальної цілісності РМ міжнародна спільнота демонструє єдність, але у питаннях реалізації національної ідеї, в основі якої лежать унітарні принципи, недопущення федералізації республіки, такого консенсусу немає. Значна частина країн вважає за доцільне забезпечити автономію для російськомовного населення чи навіть запровадити у країні федеративний устрій. РМ продовжує курс на розбудову моноцентричної держави, в якій національні спільноти мають набути автономію на зразок Гагаузії. Незважаючи на це, ПМР, користуючись всебічною підтримкою Росії, продовжує слідувати самостійним курсом. Звертається увага на особливу зацікавленість України у прискоренні врегулювання придністровського конфлікту, на докладені зусилля з її боку для успіху у цьому питанні, яке складає значну небезпеку для України. Наголошується, що Україна є єдиною сусідньою державою РМ, яка неухильно підтримує її інтереси, є її надійним стратегічним партнером. Зазначається, що діяльність нинішнього керівництва РМ є особливо активною на європейському та російському напрямках, що сприяє виробленню прийнятних умов для обох частин республіки задля розбудови «спільної держави».